Без голосу

Де твій голос, що так збуджує? Де твоє тіло, що призводить до самозабуття? І коли ти скажеш так на моє прошу… Тільки кілька ком в кінці речення і я намагаюся забути ти дні, що ти була поряд. Ти знищуєш мою волю і коли я дивлюся на тебе я втрачаю відчуття часу і не можу стримати себе. Я біжу, лечу, кричу, мовчу!!! І це все я роблю одразу. Це таке божевілля, що зводить з розуму і не дає спокою. Хоть на мить, хоть на хвилинку прокинутися в твоїх обіймах, доторкнутися до твої вуст і прошепотіти на вухо щось божевільне. Щось таке від чого ти б не змогла відмовитися і прагнула ще і ще. Я тисну на думки, я прагну до самознищення і все це ради тебе і твоєї присутності. Для чого такі страждання, для чого хвилина безумства?! Що потім не спати ночами, щоб терпіти і не в змозі зупинитися кричати від болю та знесилення…

Я повільно проводжу рукою по твоєму тілу. Мої вуста легенько доторкаються до твоїх вуст, проникають все далі. Твої груди напружуються, ти схоплюєш на мить повітря і знову обійнявши мене притуляєшся до мене… Цілуєш, кусаєш, рвеш на частини. Потім обіймаєш, відкидаєшся назад і оголюєш свої груди. Лише мить і я наче голодний хижак впиваюся в твоє тіло, насолоджуюся кожним міліметром, проводжу вустами по твоїх грудях…
В холодному поті відкриваю очі. Знову цей сон. Я знову відганяю його від себе. І сподіваюся, що вночі він омине мене.