Неспокій

Повернувся з роботи. Темно і волого. Йти вулицею фактично не можливо. Кирка снігу під ногами, а над нею, ще тече вода. Кілька перехожих падали в цю жижу і міцно вилаявшись прямували далі. До речі в суботу вночі місто захоплюють напівживі зомбі. Вони вивалюються з нічних клубів і барів і починають поволі сповзатися до зупинки маршрутки. Найчастіше це зомбі-компанії. Чому вони не люблять ходити поодинці?! Невідомо, мабуть, бояться живих. Сьогодні приміром було кілька моментів з життя цих нелюдів. Так, приміром, дівчина стоячи на колінах у вологому снігу вертіла головою в різні боки, а хлопець стояв над нею і кричав, що потрібно дзвонити в швидку. За мить вони обійнялися і попрямували в напрямку, який відомий лише їм. А інший зомбі вискочив з бару і почав кричати на дівчину, яка стояла метрів за 20 від нього. "Що тобі не зрозуміло?!?! Ти задоволена?!", - кричав він і хутко наближався до неї. Вона буркотіла собі під носа і чекала, коли він до неї наблизиться. Трохи згодом я бачив як вони без успіху намагалися спіймати таксі. Він атакував деякі авто, і не важливо, що серед них була вантажівка і навіть автокран. А ще одне тріо монстрів ходило туди-сюди і щось голосило на увесь проспект. Потім грузне тіло чоловічої статі упало у багнюку і заволало від такого ходу подій і від мокрих штанців куплених в одному з місцевих лохо-бутиків. Дві шмари в роках стояли над ними і посміхалися. Він підвівся, гадав усіх родичів і побрів на стоянку таксі. За мить він з'явився на зеленому Деу Ланос і помахав пальчиком цим тьотям. Вони вмостилися на заднє сидіння і попрямували.

Мабуть будуть пити його кров і спустошувати його гаманець. Хоча зомбі не їдять один одного. А тому і невідомо, що з ними станеться надалі. Маршрутка приїхала хвилин через тридцять. Добре, що було не холодно і вітер не проймав до кісток. Шлях додому займає біля сорока з хвостиком хвилин. В маршрутках намагаюся не звертати на оточення зомбовиродків і намагаюся не дихати парами їхньої життєдіяльності. Вмикаю радіо і занурююсь в читання книги чи якогось журналу... Читаю, читаю і слухаю радіо.
Місто вночі чарівне. Тільки неспокій на душі і шурхіт мокрого листя на пару з вологим снігом заставляє задуматися про те, що буде завтра...