Для чого терпіння, коли уже все пройшло

Для адекватного розуміння не вистачає думки, для розуміння - часу, а для життя… миті. Говоримо самі з собою, провокуємо існуюче оточення і думаємо, що більше вже нічого не станеться. Та якась паскуда в останню мить все перевертає з ніг на голову і починає вбивати тобі в голову, що так і повинно бути. Розгублено стоїш, оглядаєшся навкруги, щоб нічого не сталося і тільки думаєш. Що краще? Де той вибір, що повинен існувати, не в твоїй спустошеній голові, а в чомусь кращому.

Світ наш, що намагається кожного дня поглинути тебе, інколи просто хоче погратися з тобою. І заграється. А ти хочеш йому підіграти і стаєш його заручником до свого останнього подиху. Це ж так просто говорять ті, хто вже ніколи не повернеться в наше буття. Вони люблять пригати в дахів будинку, пірнати вниз головою з височезних мостів. Вони думають, що так можуть врятуватися, але виходить навпаки. Дихають мить і зникають в просторі невідомості. Наче життя на цьому припиняється та вони помиляються. Адже за свої вчинки потрібно розплачуватися в будь якому варіанті і в будь який час. І не важливо це все відбувається у нашому світі чи в іншому. Вірити в краще, дихати вільніше і щоб не боліло в голові, щоб думки не розривало на дрібні частини. Віримо в краще, але створюємо проблеми. Думаємо що добре, але то не так. Все погано, все геть кепсько. Та для чого? Вірити і втікати, відмовчуватися і вбивати свою думку. Останній цвях вже не допоможе, він просто прискорює рух в небуття. Чи це не так? Чи може ми хочемо сказати іншим, що не треба так роботи, не треба коїти, знищувати, ґвалтувати. Так хочемо, але не робимо цього, бо ми такі які є.. І змінити нас може тільки…мить!!!