Как я стал (НЕ)профессионалом

Люблю чертовски нашу не скучную жизнь. Ведь без нее не туда и не сюда. А данный пост о том, как легко понять, что ты на самом деле никто. Ты или я это уже второстепенный момент. И кстати данный пост не будем считать негативным или проявляющим мою депрессняковую суть Смайлик «wink»
Пару дней назад я написал анкету на работу. Хорошее заведение. Возможность иметь хороший заработок. Мне позвонили и сказали, что я должен подойти на собрание на место своей новой будущей работы. Я уже был рад, что вот работа уже в кармане. И так неожиданно. Но как часто бывает, не все то золото, что блестит. И я был прав. Вышло так, что собрание это был кастинг. На одно место работника до 7 человек. Это был фурор Смайлик «frown» Я выслушал какие новые подходы ожидают меня и претендентов на эту работу. Каким надо быть профи. Надо знать все. В какой момент мне показалось, что я даже должен знать николаевский быдло диалект с хамским акцентом. Ну куда же без этого. Так вот как на самом деле выглядит кастинг или прием на работу или отбор рабов! Я сидел на мягком диване, вокруг меня толпа претендентов и отбирающий новые кадры. Спокойный интеллигент с императорской бородой. Он сразу расставил все точки над и. И вот тогда я понял, что не смогу работать в данном заведении. Нет, меня не отпугивало наличие видеокамер через каждые 50 см. и я не боюсь нового коллектива и мне не страшно обслуживать специфический контингент. Нет не в этом дело. Я просто понял, что за 7 лет работы в разных заведениях, я так ничего и не научился. Абзац. Жизненная пауза на данную ситуацию. Я не знаю как делать задымление коктейлей и я не знаю, что такое молекулярная кухня. Да черт, я уже был не уверен, что смогу правильно приготовить кофе в этом заведении. На меня с тревогой смотрели темные бра на белых стенах, за спиной я слушал шепот претендентов на должность повара, официанта и уборщика. Я был в легком тумане и уже не думал о том, как смогу и как умею. Я не умею. И в этот момент мне стало так легко на душе. Я уже не слушал о том, что мы должны и обязаны делать. Как правильно улыбаться когда вам грубят или хамят. Я просто понял как правильно уходить в сторону. И это еще один урок мне. Да я знаю как нужно и умею. Но я не уважаю, когда на тебя смотрят как на робота-исполнителя. Каждый человек уникален и когда приходит время обезличивания - пора уходить. Я оставил свой номер телефона, но уверен что на новой встречи меня не будет. Просто туда я уже не пойду. И точка.
Когда в жизни есть жизнь, надо жить. Не бойтесь, что вы сегодня стали всем не нужны. Просто завтра вы не сможете отбиться от тех, кто ищет вас Смайлик «smile» Забудьте все обиды и оскорбления. Вы же знаете, что идеальных людей нет. Нет идеала. Есть просто лучшие и еще лучше. Быть добру.

Негативний

Життя мінлива річ. Штука не зрозуміла і навіть в чомусь дратівлива. "Ти негативний", - це слова людини, яка була для мене дуже близькою, навіть рідною... Навіть! Навкруги мені всі говорять не треба через себе пропускати все, що тебе оточує. Наплювати на те, що тобі кажуть, як думають і що роблять. Плюй!
А я мовчки ковтаю образи, мовчки відводжу погляд і закриваю двері за собою. Один не думаю, що так все добре і так легко у цьому житті. Життя - це дар, і не можна такі подарунки викидати у сміття!

Після моря

Це було справді круто. 2 місяці на морі. Купа вражень, знайомств і пригод! Я дуже радий...

Слова

Кілька слів. Потрібно зникнути. Втекти. Сховатися. Не важливо. Потрібно відпочити від пустих слів, сподівань, надії. Одним словом все як завжди. Робота стає випробуванням, а життя миттю... Думка. Одна на всіх. І від неї нікуди не зникнеш. До нових зустрічей

Рідна земля. Гадяч

Рідна земля, без рідних! Поїхав на свою Батьківщину. Місто Гадяч. Там в мене живе батько, рідня, друзі, знайомі. Добирався довго, але це того варте. Сходив в місцевий музей. Адже Гадяч - це місто козаької слави. Був вражений і позитивно здивований музеєм.

 Дуже цікаво. Раджу усім відвадити місцевий музей. Окрім самого музею придбав для власної колекції кілька книг про місто і намагався знайти таку просту річ, як магніт на холодильник. Лише після довгих пошуків знайшов маленький магнітик. Як для такого міста - це просто ганьба. Окрім того відвідав нову церкву біля залізничного вокзалу. Поставив свічку за "здравіє" та "упокой"





А чого без рідні?! Якось так вийшло. Таке життя. Воно з одного боку добре до нас, а з іншого все викручує як є. Не сумуйте. Любіть рідну землю! І рідних!

росіяни втратили розум і Україну назавжди!

росіяни витіснили наші війська з донецького аеропорту. Насправді там уже немає що і кого захищати. Купа каміння, розбитий вщент термінал і так далії. Після кількох жорстких боїв росіяни захопили в полон наших військових. Одного з них сьогодні ледве не віддали на знищення натовпу в донецьку. Це той перекошений, дебільний, вироджений донецьк і ті маси напівлюдей, що вірять московській пропаганді. Кілька годин тому самі сепаратисти знищили тролейбус і розстріляли з мінометів зупинку. Постраждало багато людей, десятки загиблих. Але саме москва це подає як напад українських військ. Терпіння добігає кінця. Донбас має повністю очиститися від тої купи відморозків, що там залишилася. На фото це все, що залишилося після аеропорту. Нічого не залишилося!

Донецький аеропорт - це сталінград ХХІ століття

Росіяни повністю втратили глузд. Проте історія говорить проте, що вони його ніколи і не мали. Духовні скрепи, імперські амбіції, православні ідеї і так далі. Усе це, окрім здорового глузду. Зараз Донецьк це територія так званої донецької народної республіки, а ось аеропорт належить українськім військам. Там кожного дня точаться запеклі бої, а сьогодні було найспекотніше. Та наші воїни витримали навалу оскаженілих псів російських і тримають аеропорт в своїх руках. Росії помри і усім стане легше!