Майже рік...

Блог існує, але заповненням не сильно радує. Та для чого? Адже є купа інших ресурсів на яких можна без турбот займатися усім чим хочеш. Та інколи виникає просте бажання зайти до свого блогу і написати кілька цікавих розповідей. Час минає, він не стоїть на місці. За кілька тижнів буде 4 роки, як одружений, а ще через місяць-другий буде 3 роки моєму любому синочку Святославу. Крім того навесні буде 5 років, як живу і дихаю повітрям в Миколаєві. Якщо б хтось 5 років тому сказав мені, що в мене все це буде, я б розсміявся йому в обличчя. І не тому, що я не вірю в краще, а тому, що я реально дивився на речі. Реальність того часу була похмура і зовсім не позитивна. Мені набридло вибиратися з постійних прірв. Та насправді я жив в вигрібній ямі. Навкруги усім було на мене начхати, і я сам давно на себе чхав. Я спускав все нижче і нижче. І здавалося, що ось трішки і настане кінець. Фізична оболонка нічого не варта, а душа вже давно залишила моє тіло. Навіть сказати собі в слух, що досить, зупинись, було дуже важко. Наша мрія закінчується там, де починається ранок. Любив спати, та й зараз люблю. Наче усні вирішуються усі проблеми та стає легше. Кожного разу засипаючи представляв собі високі замки, теплі моря, будинки... І я в них, на яхті серед океану, в крутому офісі в центрі якогось мегаполісу. І кожного разу вранці це все зникало. Життя не зупиняється ні на крок, ні на мить. Ми просто статисти і живемо так як... Як? Чи так? Треба жити! Від ранку до ночі і знову ранок. Набридає...

Наче живеш і думає, що все буде добре, але проходить день, а наступний день ще гірший, ще безнадійніший. І так кожного дня. Роби зміни, твори добро і все буде добре. Але час перемагає твої бажання, він наче хижак знищує тебе повністю і захоплюючи тебе ти проклинаєш усе на світі. Сподіваюся, що наступні дні, місяці і навіть роки будуть кращими, спокійнішими, чистішими. Адже ми варті того. Варті простого щастя і простого життя. Життя без зупину!